Вівця

Вівці є одомашненими парнокопитними з родини Bovidae. Вони жуйні: перетравлюють рослинний матеріал у чотирикамерному шлунку та більшу частину дня пасуться на траві й іншому підніжному корму. Одну вівцю тримають рідко. Це стадні тварини, яким для відчуття безпеки потрібні інші вівці, тому зазвичай утримують не менш трьох особин разом.

Вівці цінні одразу кількома продуктами. Вовняні породи відрощують густе руно, яке стрижуть раз або двічі на рік. М'ясні породи вирощують заради ягнятини та баранини. Молочні породи доять, а з молока часто виготовляють сир. Деякі шерстяні породи линяють самостійно і не потребують стрижки. Саме ця різноманітність використання пояснює, чому вівці поширені майже по всьому заселеному світу.

Вівці не є домашніми тваринами у звичайному розумінні. Вони потребують відкритого простору, надійної огорожі проти хижаків і доступу до свіжого підніжного корму або сіна. При постійному спокійному поводженні вони стають спокійніше серед знайомих людей, хоча залишаються насторожені щодо раптових рухів. Господар, який забезпечує пасовище, укриття, воду та регулярний ветеринарний контроль, може доглядати за невеликою отарою без спеціального обладнання.

Кому підходять вівці

Вівці підходять людям, які мають землю, час для щоденних перевірок і зацікавлені в утриманні худоби, а не кімнатних тварин. Вони добре пасують до присадибних господарств, хобі-ферм і проєктів пасовищного тваринництва. Не підходять тим, хто не має відкритого простору або не може забезпечити тварин компанією інших овець.

Породи овець різняться насамперед тим, для якого продукту їх виводили. Тонкорунні породи вирощують м'яку густу вовну для одягу. Довгорунні породи мають важке блискуче руно з довгим штапелем. Низинні та м'ясні породи відзначаються швидким ростом ягнят і добрим м'язовим розвитком. Молочні породи дають більші надої. Шерстяні породи линяють самостійно і не потребують стрижки. Усередині цих груп породи різняться за розміром, витривалістю та кліматом, до якого вони найкраще пристосовані.

У наведеному переліку представлено 16 із приблизно 21 прикладних порід, зареєстрованих у цій категорії, із зазначенням характерної риси кожної.

Як класифікують породи

Заводчики зазвичай обирають породу за кліматом і кінцевим призначенням. Виробник вовни у прохолодному вологому регіоні може вибрати довгорунний тип, тоді як м'ясовід, якому потрібне просте утримання, обере шерстяну породу без стрижки. Багато отар схрещують тварин, поєднуючи витривалу породу маток із швидкорослим м'ясним бараном, щоб передати потрібні якості ягнятам.

Вівці є одними з найперших тварин, яких одомашнила людина. Домашня вівця походить від дикого баранця, головним чином від азійського муфлона, на землях Родючого Півмісяця, що охоплює сучасний Іран, Ірак і Туреччину. Археологічні свідчення вказують на одомашнення приблизно від 10 000 до 11 000 років тому. За часом це збігається з появою кіз серед перших тварин, яких утримували осілі спільноти.

Перших овець тримали переважно заради м'яса, молока та шкіри. На той час їхній покрив був радше грубошерстим, а не вовняним. Тисячоліття цілеспрямованої селекції поступово привели до появи тварин із густішим і тоншим руном. Приблизно 6 000 років тому вівці з вовняним покривом стали поширеними, і вовна перетворилася на головну причину їх розведення.

Вівці поширювалися разом із землеробськими народами. Упродовж наступних тисячоліть вони потрапили до Європи, решти Азії та Африки, пристосувавшись до широкого спектру кліматів. Сформувалися самобутні регіональні типи, коли отари відбирали під місцеві умови: саме з цього процесу походить сучасне розмаїття порід. Тонкорунні вівці Іспанії, довгорунні Британії та витривалі гірські породи відгалузилися саме так.

Із колоніальної доби овець завозили до Америки, Південної Африки, Австралії та Нової Зеландії, де розвинулися великі пасторальні галузі. Вовна та м'ясо з цих регіонів змінили глобальну торгівлю. Нині вівці є на кожному населеному континенті та належать до найчисленніших свійських тварин.

Вівці мають компактне чотириноге тіло, пристосоване для випасу та тривалого ходіння по пасовищу. У них роздвоєні копита, вузька морда з роздвоєною верхньою губою, яка допомагає щипати траву близько до землі, і травна система, придатна для підніжного корму. У більшості є вовняне руно, хоча шерстяні породи мають покрив, що линяє сам. Роги можуть бути у обох статей певних порід, у інших вони є лише у баранів або відсутні взагалі.

Найпомітніша відмінність між особинами виду полягає у покриві. Тонкорунні породи мають густе, м'яке руно, довгорунні породи ростять важке руно з довгим штапелем, а шерстяні породи мають короткий покрив, що не потребує стрижки.

Як зовнішній вигляд відрізняється між породами

Відмінності між породами значні. Вівці меріно відомі дуже тонким руном, тоді як лінкольн і венслідейл мають довгу, важку вовну. Суффолк і гемпшир мають темну голову та ноги при м'язистій м'ясній будові. Тексель вирізняється нежирною м'язистою тушею. Катадін і дорпер є шерстяними породами без вовни, яку треба стригти. Забарвлення варіюється від поширеного білого до чорного, коричневого та сірого.

Вівці мають виражену стадну природу та живуть отарами. Тримання разом є їхнім головним захистом, оскільки одинока вівця вразлива для хижаків. Вони рухаються разом і йдуть за провідною твариною: саме на цьому ґрунтується інстинкт отари, яким користуються пастухи та вівчарські собаки. Відокремлена від отари вівця стає неспокійною і кличе, доки не возз'єднається з групою.

Як тварини-здобич вівці пильні та швидко тікають від раптового руху, гучного звуку або незнайомих предметів. У них широко розставлені очі, що забезпечують широке поле зору для спостереження за небезпекою. При спокійному, постійному поводженні вони заспокоюються і можуть стати досить ручними: навчаються впізнавати людину, яка їх годує, і дотримуватися звичного розпорядку.

Вівці спілкуються переважно блеянням. Вівцематки та ягнята впізнають одна одну за голосом і запахом, а отара використовує різні сигнали для контакту і тривоги. Пози тіла, наприклад тупотіння копитом або поворот до загрози, також сигналізують про небезпеку. У сезон парування барани можуть бодатися, змагаючись між собою.

Щоденний догляд

• Щодня перевіряйте отару на ознаки хвороби, травм або кульгавості
• Забезпечуйте постійний доступ до свіжої чистої води
• Надавайте доступ до пасовища або постачайте сіно, коли випас поганий
• Переконайтеся, що всі тварини стоять і вільно рухаються (вівця на спині, яка не може встати, потребує негайної допомоги)
• Перевіряйте цілісність огорож і хвірток, щоб хижаки не проникали

Умови утримання

• Надійна огорожа, щоб вівці не виходили, а хижаки не потрапляли
• Сухе укриття або вітрозахисна перегородка від дощу, вітру та сильного сонця
• Кероване пасовище для запобігання надмірному випасу та накопиченню паразитів
• Чиста, суха підстилка у стійлах
• Простір для вільного випасу та пересування отари

Грумінг і поводження

Вовняні породи потрібно стригти раз або двічі на рік, щоб запобігти перегріванню та злипанню вовни. Копита слід регулярно перевіряти й підрізати, щоб не допустити кульгавості. Вівцям потрібне регулярне лікування від внутрішніх і зовнішніх паразитів за графіком, узгодженим із ветеринаром. Поводьтеся з отарою спокійно, використовуйте невеликий загін або прохід для огляду, догляду за копитами та введення препаратів.

Вівці є жуйними травоїдними. Їхній природний раціон складається з трави та інших пасовищних рослин, які вони зброджують у чотирикамерному шлунку для отримання поживних речовин. Якісне пасовище задовольняє більшість потреб дорослої вівці впродовж сезону росту. Коли трава невисока, взимку або в посуху, її замінюють сіном або іншим заготовленим кормом. Постійний доступ до чистої води є обов'язковим, оскільки від цього залежить робота рубця.

Потреби у харчуванні зростають у другій половині вагітності, в період лактації та росту. На цих стадіях багато господарів додають концентровані корми або якісніший підніжний корм. Забезпечення мінералами також важливе: підніжний корм у деяких регіонах бідний на певні мікроелементи.

Ласощі, добавки та вода

Невелику кількість безпечних овочів або зелені можна давати як ласощі, але основу раціону повинен складати підніжний корм для підтримання здоров'я рубця. Розсипні мінерали або мінеральний брикет для овець допомагають заповнити нестачу мікроелементів, а будь-яка добавка має бути призначена саме для овець. Чиста вода має бути доступна постійно, а споживання різко зростає під час лактації та в спеку.

При утриманні на якісному пасовищі та грамотному менеджменті вівці є витривалими тваринами і зазвичай живуть від 10 до 12 років, хоча деякі доживають і до більш поважного віку. Більшість проблем зі здоров'ям в отарі пов'язані з паразитами, захворюваннями кінцівок і метаболічним стресом навколо ягніння, а не зі спадковими хворобами. Щоденне спостереження є найкориснішим інструментом, оскільки вівці приховують ознаки хвороби, а проблема, виявлена рано, значно легше піддається лікуванню.

Профілактика

• Щоденні перевірки здоров'я всієї отари
• Регулярне підрізання копит і сухий ґрунт для запобігання кульгавості
• План боротьби з паразитами, узгоджений із ветеринаром
• Вакцинація відповідно до рекомендацій для регіону
• Підрізання вовни навколо статевих органів і стрижка для зниження ризику міазу
• Якісне харчування в другій половині вагітності та під час лактації

Вівці досягають статевої зрілості протягом першого року, хоча багато заводчиків чекають, поки вівцематка добре підросте, і лише потім спаровують її. У більшості порід помірного клімату сезон парування залежить від тривалості дня і настає восени при скороченні світлового дня, тому ягнята з'являються навесні. Деякі породи, наприклад дорсет, можуть паруватися позасезонно, що дозволяє господарям розподіляти ягніння протягом року.

Після парування вагітність триває приблизно п'ять місяців (від 145 до 150 днів). Вівцематка найчастіше народжує одне або двоє ягнят. Двійні поширені у багатьох породах, тоді як одиночні ягнята типові для первісток або гірських маток. Новонароджені ягнята встають і ссуть молоко невдовзі після народження, а вівцематка впізнає своїх ягнят за запахом і голосом. Зазвичай ягнят відлучають у кілька місяців, коли вони повністю переходять на підніжний корм.

Чи підходить вам утримання овець?

Перед придбанням овець зважте земельні, часові та фінансові можливості. Вівцям потрібні пасовище, надійна огорожа, захищена від хижаків, укриття та хоча б кілька товаришів по отарі, оскільки одинока вівця погано почувається. Щоденні перевірки є обов'язковими, а стрижка, догляд за копитами та контроль паразитів повторюються протягом року. Це довгострокове зобов'язання: вівця може жити від 10 до 12 або більше років, тому отара потребує постійної уваги роками, а не лише в один сезон. До витрат належать вартість тварин, огорожа, корм і сіно, стрижка та ветеринарне обслуговування.

Де взяти овець

Овець найчастіше купують у перевірених заводчиків або на ярмарках худоби, де можна запитати про стан здоров'я, вакцинацію та наявність паразитів. Деякі притулки та санктуарії допомагають влаштувати овець, яким потрібен новий дім. Звідки б вони не походили, купуйте у того, хто дбайливо поводиться з тваринами, і обирайте овець, які бадьорі, рівно стоять на ногах і мають добрий стан.