Гемпшир

Гемпшир, яку часто називають гемпшир-даун, є м'ясною породою свійських овець, що виникла в крейдяних низовинах півдня Англії. Це велика, кремезна тварина з темно-коричневою або чорною мордою, вухами та ногами на тлі густого білого руна. Породу виводили насамперед для отримання ягнят, які швидко ростуть і скоро набирають кондицію на траві, і вона й досі лишається популярним плідником-поліпшувачем для схрещування з товарними матковими отарами.

Гемпширів пасуть сьогодні в багатьох вівчарських регіонах, зокрема у Великій Британії, Північній Америці та окремих країнах континентальної Європи. Вони добре підходять для пасовищних систем, де важливі темп росту ягнят і якість туші. Порода також є звичним видовищем на сільськогосподарських виставках, де оцінюють її пряму поставу та рівну мускулисту будову тіла відповідно до стандарту породи.

Вдача в гемпширів спокійна і доброзичлива. Ці вівці зазвичай слухняні й легко піддаються поводженню, тому вони є практичним вибором для невеликих господарств, присадибних ділянок і людей, які тільки починають тримати овець.

Кому підійде ця порода

Гемпшир підходить тим, хто хоче тримати витривалу, продуктивну м'ясну вівцю, за якою легко доглядати. Вона добре працює у товарному вирощуванні ягнят, а також підійде власникам присадибних господарств, які випасають кілька маток для власного столу або для виставок. Оскільки порода велика і швидко росте, їй потрібні хороші пасовища й достатньо простору, а не мінімальна ділянка трави. Спокійна вдача полегшує звичайні роботи, такі як переганяння отари, стрижку та догляд за копитами, порівняно з норовливішими породами.

Назву порода гемпшир отримала від графства Гемпшир на півдні Англії, де її вивели протягом першої половини ХІХ століття. У крейдяних узгір'ях цього краю здавна тримали кілька старих місцевих типів рогатих темноморих овець, серед них старогемпширську, вілтшир-горн та беркширську ноут. Саме ці витривалі гірські вівці стали вихідним поголів'ям для нової породи.

У 1820-х і 1830-х роках вівчарі схрещували цих місцевих низовинних овець із саутдаунами, яких цінували за якість м'яса та комолу, компактну статуру. Метою було поєднати розмір і витривалість місцевих овець із ранньою скороспілістю та м'ясними якостями саутдаунів. Результатом стала більша комола темнопика вівця, яка швидко росла на тогочасних орних та лучних ротаціях.

Порода утвердилася під назвою гемпшир-даун до середини ХІХ століття, а згодом у тому ж столітті заснували племінну книгу для обліку родоводів. Гемпшир поширився орними графствами Англії, де ягнят відгодовували на коренеплодах і кормах за традиційної системи загінного випасу.

Із кінця ХІХ століття гемпширів почали активно вивозити за кордон. Порода потрапила до Сполучених Штатів, де стала одним із найпоширеніших плідників-поліпшувачів, а також до інших країн-виробників баранини. Сьогодні її тримають і як чистопородну виставкову й племінну тварину, і як робочого плідника в товарному схрещуванні.

Гемпшир є великою глибокотілою вівцею з рівною лінією спини та добре омускуленою задньою частиною тіла, що відображає її м'ясне призначення. Морда, вуха та нижня частина ніг темно-коричневі або чорні, тоді як тіло вкрите густим білим руном середньої тонини. Голова комола, тобто і барани, і матки від природи безрогі, і тримається на міцній шиї над широкими грудьми. Коротка вовняна шапочка зазвичай покриває тім'я між вухами.

Руно і забарвлення

Руно біле, густе і середньої тонини, придатне радше для загального ужитку у вовняному виробництві, ніж для тонких тканин. Доросле руно зазвичай важить у межах 2,5-4 кг, залежно від віку, кондиції та утримання. Контраст між білою вовною тіла та темною безвовняною мордою й ногами є визначальною зовнішньою ознакою породи. Темні ділянки мають бути суцільно коричневими або чорними, без великих білих плям, а вовна повинна добре рости вниз по ногах і по тім'ю, не закриваючи темну морду.

Гемпшир відомий спокійною і рівною вдачею. Матки доброзичливі й швидко звикають до поводження, завдяки чому такі звичні роботи, як дегельмінтизація, обрізання копит і стрижка, проходять з меншим стресом і для тварини, і для господаря. Барани, яких використовують як плідників-поліпшувачів, зазвичай теж керовані, хоча, як і в будь-якій породі, дорослі барани є сильними тваринами, і під час парувального сезону з ними слід поводитися зі звичайною обережністю.

У присутності людей порода поводиться врівноважено, а не полохливо, і тварини, з якими регулярно працюють, звикають до свого господаря. Гемпширські вівці добре тримаються отарою і рухаються групою, що полегшує їх зганяння чи переведення між загонами. Вони спокійно вживаються з іншою худобою на спільному пасовищі, наприклад з великою рогатою худобою та кіньми.

Матки виявляють сильний материнський інстинкт і добре захищають та годують ягнят. Активна сторона породи проявляється в добрій потребі до випасання і готовності проходити велику територію пасовища, тому вони ефективно використовують наявну траву. Саме поєднання слухняної вдачі з такою витривалістю значною мірою пояснює, чому порода й досі популярна серед власників присадибних господарств і початківців.

Гемпшир є витривалою породою, яка добре почувається за пасовищних систем із звичайним отарним менеджментом. Щоденний догляд зосереджений на якісному пасовищі, чистій воді, боротьбі з паразитами та сезонних роботах, таких як стрижка й обрізання копит.

Догляд за руном

• Стрижіть раз на рік, зазвичай наприкінці весни або на початку літа, щоб зняти повне руно
• Регулярно оглядайте і підрізайте копита, щоб запобігти їх перерощенню та кульгавості, зазвичай кілька разів на рік
• Підстригайте вовну навколо задньої частини тіла перед окотом і в теплу погоду, щоб зменшити забруднення та ризик міазу
• Оцінюйте вгодованість промацуванням спини і ребер протягом усього року

Рух і випас

• Дозволяйте вільний випас на загонах, щоб тварини могли природно рухатися і пастися
• Чергуйте пасовища, щоб підтримувати якість трави і переривати цикли розвитку паразитів
• Забезпечуйте достатньо простору на голову; великим вівцям потрібна відповідна площа випасу, щоб залишатися в хорошій кондиції

Середовище утримання

Гемпшири добре витримують прохолодну вологу погоду завдяки густому руну, але їм корисний захисток, наприклад живопліт, дерева або проста польова споруда, під час буревіїв, сильних морозів чи спекотного сонця. Огорожа має бути надійною, оскільки великі вівці можуть тиснути на слабкі ділянки паркану. Забезпечте суху лежанку, особливо в період окоту, і тримайте напоготові загони й розколи для звичайних робіт.

Трава і грубі корми є основою раціону гемпширів. На хорошому пасовищі дорослі матки і ягнята, що ростуть, задовольняють більшість своїх потреб за рахунок випасу протягом пасовищного сезону. Узимку або коли трави бракує, згодовуйте консервовані корми, такі як сіно чи сінаж. Чиста свіжа вода і доступ до відповідних мінеральних добавок мають бути постійно. Концентровані корми застосовують вибірково, щоб підтримати ріст і відтворення, а не як основу раціону.

Ласощі та добавки

Пропонуйте вівцям спеціальний мінеральний лизунець або розсипну мінеральну суміш для покриття потреби в мікроелементах, таких як кобальт, селен та йод, там, де місцеві ґрунти бідні на них. Будь-який концентрат чи новий корм вводьте поступово, протягом тижня або довше, щоб уникнути розладу травлення й ацидозу. Ласощів має бути небагато; невеликі порції коренеплодів або фірмових гранул для овець підходять, а от рясні чи різкі зміни раціону не підходять.

Гемпшир є міцною породою без поширених спадкових вад, властивих саме їй. За належного догляду вівці зазвичай живуть від 10 до 12 років, хоча робочих маток у товарних отарах часто вибраковують раніше з виробничих міркувань. Як і в усіх овець, більшість проблем зі здоров'ям пов'язані з паразитами, станом копит та обмінним стресом навколо окоту, а не зі спадковими хворобами.

Профілактика

• Вакцинуйте проти клостридіозів та інших захворювань, рекомендованих у вашому регіоні
• Ведіть план боротьби з паразитами на основі підрахунку яєць у калі, а не за календарним графіком
• Регулярно оглядайте і підрізайте копита, лікуйте кульгавість на ранній стадії
• Оцінюйте вгодованість протягом року і правильно годуйте маток наприкінці суягності
• Тримайте новопридбаних овець на карантині й лікуйте їх, перш ніж змішувати з основною отарою

Гемпшири досягають статевої зрілості до своєї першої осені, хоча багато вівчарів парують ярок уперше пізніше або тримають їх до наступного року залежно від розміру та кондиції. Як і більшість британських порід, вони є сезонними тваринами, у яких статевий цикл починається восени зі скороченням світлового дня; більшість парувань припадає приблизно на вересень-листопад, а окіт відбувається навесні.

Один баран покривається з групою маток протягом парувального сезону. Суягність триває приблизно 147 днів, тобто близько п'яти місяців. Гемпширські матки зазвичай народжують одне або двоє ягнят, а розмір приплоду залежить від віку матки, її кондиції та годівлі під час парування. Породу цінують як плідника-поліпшувача, тому гемпширських баранів широко схрещують з матками інших порід для отримання швидкорослих ягнят на ринок.

Матки мають добрі материнські якості і добре доять, тому більшість ягнят потребують мінімального втручання, окрім звичайного спостереження при народженні. Ягнята швидко ростуть на материнському молоці й траві та відносно рано досягають ринкової ваги, що є головною господарською перевагою породи. Ягнят відлучають приблизно у три-чотири місяці, після чого маток запускають і готують до наступного сезону.