Перуанський пасо

Перуанський пасо є верховим конем, виведеним у Перу впродовж кількох століть. Він найбільш відомий плавною, рівномірно відміреною чотиритактною ходою, яка присутня від народження, а не виробляється в процесі тренувань. Вершники цінують породу за довгі години в сідлі без трясіння, характерного для коня на риссі.

Порода поєднує дві якості, які не завжди зустрічаються разом. Під сідлом кінь запальний і рвійний, із енергією та готовністю рухатися вперед, яку перуанські заводчики називають бріо, але водночас він спокійний і добродушний у поводженні на землі. Добре виведений перуанський пасо тримається з прямою, гордою головою та шиєю.

Найбільш характерним рухом породи є терміно: виворотний перекатний рух передніх ніг від плеча. Терміно притаманне виключно цій породі та надає руху передніх ніг плавний вигляд, тоді як задні кінцівки залишаються низькими й рушійними.

Кому підходить

Перуанський пасо підходить вершникам, яким важливий комфорт на довгих відстанях, зокрема любителям трейлів та людям, які проводять у сідлі багато годин. Рівний темперамент робить коня керованим навіть для фізично не дуже сильних вершників, хоча запальна енергія коня винагороджує впевнену руку. Порода також виступає у верховій їзді та використовується в парадах і показових виступах.

Порода бере початок від коней, привезених до Південної Америки іспанськими переселенцями у шістнадцятому столітті. Іспанські конкістадори прибули до Перу починаючи з 1532 року, і ввезені ними коні включали іспанського дженнета, амблерний тип, відомий плавними бічними алюрами, а також барбів та андалузців.

Перу не мало розвиненої мережі доріг, як у Європі, а великі маєтки були розташовані по прибережних долинах, пустелях і гірській місцевості. Власникам були потрібні коні, здатні везти їх із комфортом на великі відстані рівним темпом. Заводчики покоління за поколінням відбирали тварин за плавною чотиритактною ходою, витривалістю та слухняним темпераментом.

Протягом більшої частини свого розвитку порода розводилася у відносній ізоляції на перуанських гасієндах. Без значного схрещування з іншими породами хода стала стійкою і надійно передавалася лошатам. Саме ця тривала закрита селекція є причиною того, що хода з'являється природно майже у кожного чистокровного перуанського пасо.

У двадцятому столітті кінь поширився за межі Перу, і заводчики в Північній Америці та інших регіонах заснували студбуки для реєстрації кровних ліній. Перуанський пасо визнаний національним символом Перу. Його не слід плутати з пасо фіно, окремою алюрною породою, виведеною в інших частинах Латинської Америки.

Перуанський пасо є конем середнього розміру, добре збалансованим, створеним для витривалості, а не для висоти. Він має глибоку грудну клітину, сильні похилі плечі та округлу мускулатуру, що підтримує тривалу ходу. Шия досить масивна, тримається у вигині, а голова середнього розміру з виразом, який заводчики описують як уважний і гордий.

Грива та хвіст тонкі й розкішні, хвіст посаджений низько і тримається близько до тіла. Рух у задніх кінцівках низький і розгонистий, тоді як передні ноги демонструють перекатний рух терміно, що визначає породу.

Масть і кольори

Перуанський пасо зустрічається в широкому діапазоні одноколірних мастей, а також у деяких розбавлених та чалих варіантах. Поширені гнідий і рудий окрас, а також вороний, коричневий, сірий, паломіно та буланий. Білі відмітини на морді та ногах допускаються. Сам покривний волос короткий і тонкий, тоді як грива, чуб і хвіст ростуть довгими й шовковистими.

Перуанський пасо відомий поєднанням бріо та лагідності. Бріо є терміном, який заводчики вживають для позначення рушійної енергії коня, відваги та бажання продовжувати рух. Під сідлом кінь запальний і чуйний, з очевидним прагненням рухатися вперед.

На землі та поряд із людьми той самий кінь зазвичай спокійний і добродушний. Порода утворює міцний зв'язок із доглядачами і, як правило, є слухняною та прагне до співпраці, що робить повсякденне поводження з нею простим. З іншими кіньми порода зазвичай товариська і добре вливається в табун.

З незнайомцями впевнений перуанський пасо зазвичай насторожений, а не нервовий. Його гідна постава є такою ж частиною характеру, як і тілобудова. Порода підходить власнику, здатному спрямовувати її енергію послідовним і справедливим поводженням.

Грумінг

• Кілька разів на тиждень чистіть тіло, щоб шерсть була чистою, а шкіра здоровою.
• Обережно розчісуйте й розплутуйте довгі гриву та хвіст, щоб уникнути обламування волосу.
• Щодня чистіть копита та перевіряйте їх на наявність каменів, утрамбованого бруду та ознак трешу.
• Купайте за потреби та ретельно просушуйте ноги, щоб уникнути шкірних проблем.
• Під час грумінгу перевіряйте очі, ніздрі та шкіру на ранні ознаки нездужання.

Фізичне навантаження

• Регулярно практикуйте верхову їзду або роботу з поводом, щоб підтримувати фізичну форму коня та чистоту ходи.
• Щоденний вигул на леваді або пасовищі сприяє доброму стану як тіла, так і психіки.
• Чергуйте роботу між трейловими виходами та тренуванням на манежі, щоб кінь залишався зацікавленим.
• Поступово нарощуйте кондицію перед тривалими прогулянками.

Умови утримання

Перуанський пасо добре почувається з доступом до пасовища та навісом або стайнею для захисту від спеки, вітру та дощу. При належному укритті та послідовному догляді порода добре адаптується до різного клімату. Спілкування з іншими кіньми допомагає цій товариській породі зберігати спокій.

Основу раціону перуанського пасо складають грубі корми. Якісне злакове сіно або пасовище має становити основу щоденного споживання, приблизно 1,5 до 2 відсотків маси тіла в грубих кормах на день. Багато цих коней є економними у споживанні корму, тому концентрати додають лише тоді, коли навантаження вимагає додаткової енергії.

Свіжа чиста вода повинна бути доступна весь час, разом із джерелом солі або мінералів. Годуйте у постійний час і ділите більші порції на менші прийоми для підтримки травлення.

Ласощі та добавки

Невелика кількість моркви або яблука є підходящими ласощами. Збалансована вітамінно-мінеральна добавка може бути корисною, якщо самих лише грубих кормів недостатньо, а ваш ветеринар може порекомендувати додаткові препарати для старших або важко працюючих тварин. Будь-яку зміну раціону вводьте поступово протягом тижня або більше.

Перуанський пасо є міцною породою з тривалим робочим життям. Багато особин залишаються здоровими та активними до двадцятирічного і старшого віку, а тривалість життя 25 до 30 років є типовою при належному догляді. Порода не має жодного конкретного генетичного розладу, але поділяє загальні проблеми зі здоров'ям, характерні для коней загалом.

Регулярний ветеринарний огляд, увага до раціону та якісний догляд за копитами є основними факторами збереження здоров'я цих коней упродовж тривалого життя.

Профілактичний догляд

• Плануйте щорічні або дворічні ветеринарні огляди та основну вакцинацію.
• Проводьте дегельмінтизацію відповідно до ветеринарної програми боротьби з паразитами та аналізу калу.
• Перевіряйте та вирівнюйте зуби не рідше одного разу на рік.
• Обрізайте копита кожні шість-вісім тижнів.
• Контролюйте стан тіла, щоб уникнути як ожиріння, так і недогодівлі.

Перуанський пасо є розумним, слухняним і швидко прив'язується до тренера, що робить його чуйним до терплячого поводження. Оскільки чотиритактна хода є вродженою, тренування не створює ходу, а вдосконалює баланс, ритм і збір. Бріо коня надає йому рушійну силу, тому робота здебільшого полягає у спрямуванні цієї енергії та формуванні м'яких, послідовних реакцій.

Робота на землі формує довіру та повагу до та паралельно з верховою їздою. Порода погано реагує на жорсткі, примусові методи і набагато краще відповідає на чіткі, справедливі та відтворювані команди.

Основи

1. Починайте з поводження та роботи на землі, навчаючи поводженню на поводу, стоянню та поступливості.
2. Поступово приводьте коня до спорядження та спокійного прийняття ваги вершника під час коротких тренувань.
3. Відпрацюйте старт, зупинку та керування на кроці, перш ніж переходити до ходи.
4. Розвивайте природну ходу при легкому контакті та рівному ритмі.
5. Додавайте переходи, бічні рухи та трейлову роботу в міру зростання впевненості.

Коні породи перуанський пасо досягають фізичної зрілості приблизно у чотири-п'ять років, хоча їх часто не починають заїжджати, доки вони не стануть достатньо зрілими для цієї роботи. Кобил зазвичай парують, коли вони добре розвинені, а заводчики відбирають тварин за правильною тілобудовою, чистою природною ходою та добрим темпераментом.

Вагітність триває приблизно 11 місяців, і кобила майже завжди виношує одне лоша. Двійні у коней рідкісні і, як правило, небажані, оскільки несуть у собі великий ризик для кобили та лошат. Новонароджене лоша стає на ноги та починає смоктати протягом перших годин після народження.

Визначальною особливістю породи є те, що хода успадковується стабільно. Оскільки ця ознака закріплена завдяки столітній закритій селекції, чистокровні лошата надійно демонструють плавну чотиритактну ходу з раннього віку. Молодих коней відлучають від матері, рано привчають до поводження для формування довіри та поступово готують до верхової їзди в міру дорослішання.