Пайгора

Пігора є невеликою козою-рунницею американського походження. Породу отримали схрещуванням пігмейської кози з ангорською; обидві батьківські породи обирали за різними якостями. Від пігмейської тварина успадковує компактну будову та стійкий, дружній характер, а від ангорської їй дістається довге блискуче мохерове волокно. У підсумку отримано тварину, яку можна утримувати на невеликій ділянці та при цьому щороку отримувати руно, варте стрижки.

Пігорів тримають переважно заради волокна, яке прядильники та майстри ручної роботи цінують за м'якість і різноманітність. Одна коза може давати руно одного з трьох типів: від тонкого пуху, схожого на кашемір, до кучерявих пасм, подібних до мохеру, а чимало тварин займають проміжне положення між цими двома крайнощами. Оскільки порода невелика й урівноважена, вона підходить також тим, хто шукає козу як компаньйона, а не тварину для промислового стада.

Дорослі пігори невисокі та важать набагато менше молочних або м'ясних порід, тому догляд, стрижка та перевезення потребують значно менших зусиль, ніж з великими козами. Це стадні тварини; тримати їх поодинці не слід.

Кому підходить ця порода

Пігора підходить ручним прядильникам, любительським виробникам волокна та дрібним фермерам з обмеженою площею угідь. Спокійний характер робить породу прийнятним вибором для родин з дітьми за умови, що дорослий відповідає за годівлю й огорожу. Тим, хто хоче утримувати одну козу як домашнього улюбленця, варто одразу планувати купівлю щонайменше двох тварин, оскільки одинока коза відчуває стрес.

Пігора є молодою породою з задокументованим американським корінням. Її вивела в Орегоні на початку 1980-х років Кетерін Йоргенсен, яка прагнула поєднати невеликий розмір пігмейської кози з руном ангорської. Мета полягала в тому, щоб отримати козу, яку одна людина могла б самостійно утримувати і стригти вдома та при цьому збирати корисну кількість волокна.

Обидві батьківські породи мали тривалу власну історію до початку схрещування. Ангорська коза, яку тримають заради мохеру, походить з регіону Анкари на сучасній території Туреччини і була завезена до Сполучених Штатів у ХІХ столітті. Пігмейська коза походить від дрібних кіз Західної Африки, завезених до Північної Америки, де вона набула популярності як витривала й компактна тварина.

Схрестивши ці дві породи, Йоргенсен отримала нащадків з більш м'яким і тонким руном порівняно з чистою ангорською породою, але на тілі розміром пігмейської кози. Інтерес до нової породи поширився серед ентузіастів ручного прядіння, і 1987 року було засновано Асоціацію заводчиків пігора для реєстрації тварин та встановлення стандарту породи.

Стандарт обмежує частку предків пігмейської та ангорської порід у зареєстрованих пігорів, що утримує породу в чітко визначених межах і не дає їй відхилитися до одного з батьківських типів. Сьогодні пігора залишається найпоширенішою у Сполучених Штатах і утримується переважно ручними прядильниками та невеликими господарствами, що спеціалізуються на виробництві волокна.

Пігора є невеликою, пропорційно складеною козою з широкою мордою, прямостоячими або трохи відхиленими назад вухами та міцним корпусом, успадкованим від пігмейської породи. Обидві статі можуть мати роги, хоча деяких тварин обезрожують ще козенятами. Найпомітнішою особливістю породи є руно, що вкриває більшу частину тіла і може бути досить густим до часу стрижки.

Руно і забарвлення

Руно пігори поділяється на три типи. Тип А є довгим і блискучим, з кучерями або локонами; воно найбільш схоже на ангорський мохер. Тип С є коротким, тонким і теплим; за характеристиками наближається до кашеміру. Тип В є проміжним і поєднує ознаки обох крайніх типів. Волокно цінується за м'якість і добре сприймає фарбування.

Забарвлення охоплює білий, чорний, коричневий, сірий кольори, а також різноманітні змішані відтінки й малюнки. Біле руно є поширеним через зручність фарбування, однак кольорових пігорів також розводять заради натурального волокна. Більшість тварин стрижуть двічі на рік до початку природного линяння.

Пігора має репутацію однієї з найбільш урівноважених порід серед рунних кіз. Більшість тварин дружньо ставляться до людей, спокійно переносять догляд і виявляють цікавість без нав'язливості. Чимало особин тісно прив'язуються до людини, яка їх годує й доглядає, і слідують за нею по загоні.

У колі родини, зокрема поруч з дітьми, пігори зазвичай поводяться лагідно, хоча наявність рогів вимагає нагляду дорослих за малими дітьми. Незнайомцям вони спочатку не довіряють, проте звикають до нових людей, коли відчувають себе в безпеці. Серед інших кіз вони є соціальними і краще почуваються у невеликому гурті, де ієрархія встановлюється без особливих конфліктів.

Тварини грайливі, особливо в козенячому віці, і охоче лазять по колодах, пнях і низьких помостах. Рівень голосності помірний: пігори подають голос під час годівлі або реагують на розлучення з гуртом, але постійного шуму не створюють. Самотня або знуджена тварина може стати тривожною й галасливою, тому товариство та елементи збагачення середовища є необхідними.

Оскільки пігора є рунною породою, догляд за шерстю займає більше часу порівняно з більшістю інших порід кіз. Руно може скочуватися й накопичувати сміття, тому воно потребує уваги протягом усього сезону росту, а також стрижки двічі на рік.

Догляд за руном

• Регулярно розчісуйте або перебирайте руно, видаляючи сіно, реп'яхи та ковтуни
• Стрижіть приблизно двічі на рік перед весняним і осіннім природним линянням
• Обрізайте копита кожні 6-8 тижнів
• Під час догляду перевіряйте шкіру і руно на наявність вошей та кліщів
• Стежте, щоб руно залишалося сухим: вогке сковтане волокно втрачає цінність і може натирати шкіру

Моціон

• Забезпечте щоденний доступ до огородженого вигулу або пасовища для пасіння та руху
• Розмістіть колоди, пні або міцні помости для лазіння
• Тримайте щонайменше двох кіз, щоб вони могли спілкуватися й залишатися активними
• Уникайте тривалого утримання кіз у тісному загоні

Умови утримання

Пігорам потрібна надійна огорожа, оскільки кози перевіряють її на міцність і можуть пролізти крізь щілини. Необхідна суха стайня без протягів для перебування вночі та в погану погоду з чистою підстилкою. Тварини в повному руні добре переносять холод, проте їх слід захищати від тривалого дощу й вітру, особливо після стрижки, коли теплоізоляція різко знижується.

Пігора є твариною, що воліє пасіння та пошуки корму, і найкраще почувається на раціоні з переважанням грубих кормів. Пасовищна трава, листя, чагарники й якісне лугове сіно мають становити основу раціону. Кози є вибірковими годівельниками і, маючи змогу вибирати, надають перевагу найпоживнішим рослинам. Чиста свіжа вода має бути доступна постійно, а розсипна мінеральна суміш для кіз пропонується за вільним доступом для забезпечення потреби в міді та інших необхідних поживних речовинах.

Ласощі та добавки

Невеликі шматочки моркви, яблука чи іншої безпечної для кіз городини можна давати як рідкісне частування, але вони мають складати незначну частину раціону. Надлишок зерна призводить до ожиріння і порушень травлення. Місцевий ветеринар може рекомендувати спеціальну розсипну мінеральну суміш для кіз, а в деяких регіонах і препарати селену з огляду на особливості ґрунту.

Пігора є в цілому витривалою породою зі звичайним строком продуктивного використання 12-15 років за умови належного утримання. Більшість проблем зі здоров'ям є спільними для кіз загалом і цілком піддаються контролю за регулярного догляду, боротьби з паразитами та повноцінного харчування. Невеликі розміри тварини полегшують її огляд і обробку порівняно з великими породами.

Профілактика

• Організовуйте планові ветеринарні огляди та виконуйте місцевий план вакцинації
• Контролюйте наявність паразитів і призначайте лікування за потребою, а не за жорстким календарем
• Обрізайте копита кожні 6-8 тижнів
• Забезпечуйте козоспецифічні мінеральні добавки для профілактики дефіцитних станів
• Нових тварин тримайте на карантині перед введенням у стадо

Пігори досягають статевої зрілості рано: матки здатні покритися вже протягом першого року, хоча більшість заводчиків чекають, поки матка добре виросте, перш ніж вперше злучати її. Злучку часто планують так, щоб козенята народилися у теплішу погоду. Сукозність триває приблизно п'ять місяців, після чого матка зазвичай народжує одне або двох козенят, причому двійні є звичним явищем.

Новонароджені козенята невеликі й рухливі; вони мають ссати молозиво одразу після народження. Матки, як правило, добре піклуються про приплід. Козенята починають щипати корм уже через кілька тижнів і зазвичай відлучаються від матері у два-три місяці. Зареєстроване розведення відповідає стандарту породи, який обмежує частку предків пігмейської та ангорської порід, щоб нащадки залишалися визнаними пігорами.

Оскільки обидві статі можуть мати роги, а некастровані козли мають сильний специфічний запах, заводчики заздалегідь планують розташування загонів і організацію догляду. Більшість господарів каструють самців, не призначених для розведення, оскільки кастровані козли відрощують відмінне руно і є спокійними тваринами як для отримання волокна, так і для утримання компаньйонами.