Оберхаслі

Оберхаслі є молочною козою, що походить із гірських кантонів Швейцарії. Це тварина середнього розміру з характерним покривом, що варіюється від гнідого до темно-рудого й зветься шамуазним, та чорними відмітинами на морді, ногах, череві й уздовж хребта. Кози важать близько 54 кілограмів і мають висоту в холці приблизно 71 сантиметр, тоді як цапи дещо більші.

Породу утримують переважно заради молока. Надій є помірним за мірками молочних кіз, проте молоко вирізняється м'яким, злегка солодкуватим смаком, який багато господарів обирають для вживання у свіжому вигляді та виготовлення сиру. Кози оберхаслі є надійними матерями й добре пристосовуються до прохолодного клімату та складного рельєфу, що є відбиттям їхнього альпійського походження.

Вдача є однією з визначальних рис породи. Тварини зазвичай тихі, лагідні й прихильні до людей, що робить їх практичним вибором для невеликих ферм, присадибних господарств і шкільних тваринницьких проектів. Вони залишаються уважними до навколишнього середовища, не проявляючи нервовості або лякливості.

Кому підходить ця порода

Оберхаслі є вдалим вибором для господарів, які шукають слухняну й урівноважену молочну козу, а не максимальний надій. Спокійна вдача і витривалість у прохолодну пору роблять її придатною для садибного господарства, аматорського сироваріння та молодіжних тваринницьких програм. Господарям у дуже спекотному кліматі або тим, хто планує велике молочне виробництво, варто порівняти цю породу з іншими, більш продуктивними альпійськими типами.

Оберхаслі походить із гірських районів Швейцарії, зокрема з округу поблизу Берна, від назви якого й отримала свою назву. Вона належить до широкої групи швейцарських альпійських молочних кіз, які протягом поколінь розводили заради молока на невеликих гірських фермах. Шамуазне забарвлення було стійкою ознакою цих швейцарських отар.

Кози цього типу були завезені до Сполучених Штатів на початку 1900-х років. Протягом кількох десятиліть їх об'єднували з іншими альпійськими імпортами і нерідко реєстрували під загальним найменуванням «альпійські», що розмивало окрему ідентичність породи.

Завдяки наполегливій роботі відданих заводчиків тварин із оригінальним швейцарським шамуазним забарвленням відстежували й спаровували для збереження лінії в чистоті. З часом оберхаслі була визнана самостійною породою, а не просто кольоровим варіантом альпійської.

Сьогодні оберхаслі залишається менш поширеною, ніж деякі інші молочні породи. Її утримують господарі, які цінують характерне забарвлення, вдачу й якість молока; записи племінних книг незмінно наголошують на відмінному шамуазному покриві та чорних відмітинах.

Оберхаслі має збалансовану, молочну конституцію: рівна спина, глибоке тіло та добре прикріплене вим'я у кіз. Голова з прямим або злегка угнутим профілем, вуха стоять прямо й направлені вперед, а загальне враження від тварини є уважним і акуратним. Кози та цапи можуть мати роги або бути знерожені залежно від прийнятої системи утримання.

Масть та забарвлення

Характерна масть є шамуазною: від світло-гнідої до темно-рудувато-коричневої. Чорні відмітини розташовані на морді, де від кожного ока до морди тягнуться дві світлі смуги, а також на нижній частині ніг, череві й у вигляді смуги вздовж хребта. Вуха нерідко мають чорні краї або відмітини. Цапи, як правило, мають більше чорного в покриві, ніж кози. Шерсть коротка до середньої і щільно прилягає до тіла.

Оберхаслі відзначається врівноваженою, лагідною вдачею. Ці кози прихильні до людей і схильні прив'язуватися до своїх доглядачів, що значно полегшує рутинні процедури: доїння та обрізання копит. Вони залишаються уважними до навколишнього середовища, проте рідко панікують. Ця риса добре поєднується з утриманням на відкритому пасовищі та різноманітному рельєфі.

У поводженні з членами родини порода є доброзичливою і терплячою, тому її нерідко рекомендують для сімей із дітьми та молодіжних виставкових програм. У присутності незнайомих людей більшість кіз оберхаслі спочатку виявляє обережність, а потім швидко заспокоюється. Загалом вони добре уживаються з іншими козами та тваринами на фермі, хоча ієрархія стада й індивідуальні особливості завжди мають значення.

Порода відносно мовчазна. Оберхаслі менш галасливі, ніж деякі інші молочні породи, що є перевагою там, де рівень шуму важливий. Як і всі кози, вони допитливі та вправні у лазінні, тому надійна огорожа й наявність елементів для активності необхідні для запобігання втечам і нудьзі.

Догляд за шерстю і тілом

• Розчісуйте коротку шерсть щотижня для видалення відмерлого волосу та огляду шкіри
• Підрізайте копита кожні 6-8 тижнів для запобігання переростанню та кульгавості
• Під час рутинного огляду перевіряйте вуха, очі та шерсть на наявність паразитів
• Для лактуючих кіз підтримуйте чистоту вим'я та пахів, при потребі виголюйте шерсть у цих ділянках

Фізична активність

• Забезпечте щоденний вихід на пасовище або просторий вигульний майданчик
• Встановіть конструкції для лазіння, пні або камені, щоб задовольнити природну потребу карабкатися
• Огорожа повинна мати висоту щонайменше 120-150 сантиметрів; кози перевіряють і долають слабкі місця
• Чергуйте ділянки випасу для збереження трав'яного покриву та зниження зараженості паразитами

Умови утримання

Завдяки альпійському походженню порода добре переносить холод, проте потребує сухого, захищеного від протягів укриття у вологу або вітряну погоду. Забезпечте чисту підстилку, достатню вентиляцію й тінь у спекотні місяці: теплові стреси є більшою загрозою для цієї породи, ніж холод. Тримайте щонайменше одного товариша: оберхаслі є стадними тваринами і погано почуваються в ізоляції.

Основу раціону оберхаслі складають об'ємисті корми: пасовищна трава, гілковий корм і якісне сіно з бобових або злакових культур. Гілковий корм (кущі та листяні рослини) відповідає природній поведінці тварин. Лактуючі кози та козенята, що ростуть, потребують додаткової енергії та білка, які зазвичай забезпечуються нормованими концентратами для молочних кіз. Чиста вода має бути доступна постійно, оскільки надій різко знижується за умови нестачі пиття.

Ласощі та добавки

Пропонуйте ласощі (невелику кількість фруктів або овочів) рідко, щоб не порушувати баланс раціону. Забезпечте розсипні мінеральні добавки для кіз із відповідним вмістом міді та селену для вашого регіону, оскільки дефіцит цих елементів є поширеним там, де місцеві ґрунти бідні на них. Сіль та чиста вода доповнюють щоденні потреби. Перед введенням добавок для специфічних потреб здоров'я проконсультуйтеся з ветеринаром або відповідною службою аграрного консультування.

Оберхаслі є витривалою породою, добре пристосованою до прохолодних і суворих умов. За належного утримання більшість тварин живе від 12 до 18 років, хоча продуктивний лактаційний період є коротшим. Більшість проблем зі здоров'ям є тими самими, що трапляються у молочних кіз загалом, і значною мірою піддаються профілактиці завдяки регулярному догляду, санітарії та збалансованому харчуванню.

Профілактичний догляд

• Плануйте регулярний копрологічний аналіз і проводьте дегельмінтизацію за його результатами
• Підрізайте копита кожні 6-8 тижнів
• Дотримуйтесь актуального графіка вакцинації відповідно до рекомендацій місцевого ветеринара (щеплення проти ентеротоксемії та правця є стандартними в багатьох регіонах)
• Забезпечте розсипні мінеральні добавки, відповідні для вашого регіону
• Карантинуйте нових тварин перед уведенням у стадо

Кози оберхаслі досягають статевої зрілості протягом першого року життя, проте їх зазвичай парують після досягнення повноцінного розвитку, як правило у 8-10 місяців або при досягненні достатньої маси тіла. Як і більшість порід кіз, вони є сезонними у розмноженні із циклічністю переважно в прохолодні місяці, а саме восени та на початку зими. Тривалість тільності становить близько 150 днів, тобто приблизно п'ять місяців.

Зазвичай кози народжують одне або двоє козенят, причому двійні є поширеними у зрілих тварин. Порода відзначається добрим материнським інстинктом: кози зазвичай облизують, годують і захищають своїх козенят без сторонньої допомоги. Козенята встають і починають ссати невдовзі після народження; отримання молозива в перші години є необхідним для формування імунітету.

Козенята починають пробувати грубі корми вже в перші тижні і зазвичай відлучаються приблизно у 12 тижнів залежно від того, чи вирощуються вони маткою, чи на штучному вигодовуванні. Цапів для парування слід добирати з урахуванням конституції, вдачі та правильного шамуазного забарвлення для збереження характеру породи.