Кіко

Кіко є м'ясною породою кіз, виведеною у Новій Зеландії в 1980-х роках. Назва походить від маорійського слова, що означає «плоть» або «м'ясо», і прямо вказує на призначення породи. Кіз цієї породи відбирали за здатністю нарощувати живу масу на пасовищі та серед чагарнику, а не на концентрованих кормах, і за витривалістю у вологих гористих умовах за мінімального догляду.

Порода найбільш відома своєю міцністю. Відбір відбувався в жорстких умовах: тварини, що не відповідали вимогам, вибраковувалися без додаткової підтримки. Результатом є тварина із кращою, порівняно з більшістю порід, стійкістю до внутрішніх паразитів, здатністю долати великі відстані на випасі та практично без потреби в допомозі під час окоту. Зрілі матки зазвичай важать від 45 до 65 кг (100-145 фунтів), цапи є значно крупнішими.

Кіко утримують переважно для отримання м'яса та для схрещування з метою підвищення життєстійкості інших м'ясних ліній. Їх також використовують для очищення угідь від чагарнику, оскільки вони охоче поїдають деревні рослини, які більшість сільськогосподарських тварин ігнорує.

Для кого підходить кіко

Кіко підходить фермерам і власникам невеликих господарств, які шукають козу, здатну продуктивно пастися за мінімальних витрат. Порода краще розкривається при екстенсивному пасовищному утриманні, ніж у стійлі. Тим, хто шукає невелику козу-улюбленицю або продуктивну молочну породу, більше підійдуть інші: кіко виводилася задля м'яса і польової витривалості, а не для близького спілкування чи виробництва молока.

Формування породи кіко розпочалося у Новій Зеландії наприкінці 1970-х і тривало протягом 1980-х років. Заводчики Ґаррік і Ганна Баттен разом із групою Caprinex Genetics на Південному острові поставили за мету створити м'ясну породу, придатну для вологих гірських угідь країни.

Основою послужили здичавілі кози, що вже жили і розмножувалися без участі людини на просторах Нової Зеландії. Цих витривалих тварин схрещували з імпортованими молочними цапами, зокрема англо-нубійської, зааненської та тоггенбурзької порід, щоб підвищити живу масу і швидкість росту, зберігши при цьому міцність дикої основи.

Відбір був стрижнем програми. Тварин утримували на незручних угіддях з мінімальним застосуванням антигельмінтних препаратів, кормових добавок і допомоги при окоті. Кози, що не зберігали здоров'я, не вирощували козенят і не набирали вагу в цих умовах, вилучалися з племінного стада. Через кілька поколінь лінія стала стійко передавати ознаки витривалості та інтенсивного росту і отримала назву кіко.

У 1990-х роках кіко завезли до Сполучених Штатів, де їх використовують як чистопородну м'ясну козу і для схрещування з метою підвищення життєстійкості інших м'ясних ліній. Племінні книги у США та інших країнах реєструють родоводи кіко і помісей різних поколінь.

Кіко є великою, добре обм'язованою козою з глибоким тулубом і міцними прямостоячими кінцівками, пристосованими до пересування по пересіченій місцевості. Відбір проводився за господарськими якостями, а не за зовнішніми ознаками, тому за розміром і мастю порода є мінливішою, ніж виставкові породи. Загальне враження: міцна, рухлива тварина.

Цапи мають важкі вигнуті роги, що відходять назовні і назад; матки також рогаті, але роги в них легші. Голова середньої довжини з пильним виразом. Копита зазвичай міцні і потребують рідшого обрізання, ніж у порід, що утримуються на м'якому ґрунті.

Шерсть і масть

Біла масть є найпоширенішою і переважала у початковому племінному матеріалі, проте кіко трапляються кремового, рудявого, коричневого, чорного та комбінованого забарвлення. Шерсть досить груба і щільно прилягає до тіла в теплу пору. У холодному кліматі кози відрощують густішу зимову шерсть із підпушком, яку скидають із настанням тепла.

Кіко самостійні і не залежать від людини: такими їх сформував відбір. На великих площах вони пасуться і об'їдають чагарники самостійно, чуйно реагують на загрозу і швидко її уникають. Матки є уважними і дбайливими та самі захищають і вирощують козенят без сторонньої допомоги.

У стосунках із людьми порода загалом спокійна, але не надто прив'язана. Кіко, яких регулярно обробляли змалку, стають слухняними і легко переганяються, тоді як тварини пасовищного утримання можуть насторожено ставитися до незнайомих людей і важко даватися до рук. Кози активні та допитливі, перевіряють огорожі на міцність. У стаді вони зазвичай утворюють стабільну ієрархію, а на спільному пасовищі з іншою худобою поводяться спокійно. Власникам, які прагнуть тісного контакту з твариною, варто систематично привчати кіз до людини з раннього віку.

Кіко виводилася для мінімальних щоденних турбот, проте вона все одно потребує грамотного господарювання. Основні потреби: достатня площа для випасу, міцна огорожа, укриття від екстремальних погодних умов і планова програма охорони здоров'я стада.

Грумінг

• Нечасто розчісуйте шерсть для видалення мертвого волосся під час весняного линяння.
• Оглядайте копита кожні кілька місяців; у кіко вони зазвичай міцні і потребують рідшого обрізання, ніж у порід, що утримуються на м'якому ґрунті.
• Під час обробки перевіряйте шерсть на наявність кліщів, воші та шкірних захворювань.
• Стежте за станом рогів і будь-яких ушкоджень.

Рухова активність

• Надайте відкрите пасовище або чагарники, де кози можуть щодня пересуватися і пастися.
• Забезпечте доступ до чагарників і деревних рослин, яким кіко надає перевагу перед суто трав'яним пасовищем.
• Застосовуйте ротаційний випас для поновлення корму та зниження паразитарного навантаження.
• Дайте козам достатньо простору: у тісних умовах вони нудьгують і можуть пошкоджувати загони й огорожі.

Кіко переносять вологий, гористий і холодний клімат краще, ніж більшість порід, проте все одно потребують сухого, захищеного від протягів укриття від дощу, вітру та спеки. Огорожа мусить бути високою і щільною: порода рухлива і швидко знаходить слабкі місця. Чиста вода і мінеральні добавки мають бути доступні постійно.

Основу раціону кіко складають пасовищна трава, чагарники та сіно; зерно використовується помірно. Дорослі тварини на якісних кормах нерідко взагалі не потребують зерна, тоді як козенята, що ростуть, матки в останній третині суягності та лактуючі матки можуть отримувати невеликі підгодівлі. Постійно забезпечуйте чисту воду і вільний доступ до козячих мінеральних добавок: кози мають специфічну потребу в міді та селені, яку суміші для великої рогатої худоби не задовольняють.

Ласощі та добавки

Невелика кількість моркви, яблук або листяних гілочок є безпечними ласощами і корисними стимулами під час роботи з тваринами. Вільний доступ до розсипних мінеральних добавок і харчової соди сприяє здоров'ю рубця. У регіонах із дефіцитом селену дотримуйтеся рекомендацій місцевого ветеринара щодо добавок селену та вітаміну Е: як дефіцит, так і надлишок обох речовин завдають шкоди.

Кіко входить до числа найміцніших порід кіз, оскільки відбір відбувався у важких умовах, а тварини з незадовільними показниками вибраковувалися. Порода демонструє кращу стійкість до внутрішніх паразитів, ніж більшість кіз, і зазвичай окотується без участі людини. Проте вона не є несприйнятливою до типових захворювань кіз, тому правильне господарювання залишається необхідним. За належного догляду тривалість життя кіко становить 8-12 років.

Профілактика

• Проводьте підрахунок яєць гельмінтів у фекаліях і вдавайтеся до дегельмінтизації лише за показаннями, щоб зберегти природну стійкість породи до паразитів.
• Застосовуйте ротаційний випас і уникайте перевипасу.
• Дотримуйтеся плану вакцинації, зокрема щеплення CDT проти клостридіальних хвороб і правця.
• Забезпечте вільний доступ до козячих мінеральних добавок для профілактики дефіциту міді та селену.
• Обрізайте копита за потреби і підтримуйте підстилку сухою.

Легкість розведення є однією з ключових господарських переваг кіко. Матки досягають статевої зрілості приблизно у 7-12 місяців, хоча більшість заводчиків чекає, поки матка добре розвинеться, ближче до річного віку, перш ніж допускати її до першого парування. Цапи можуть бути плідними вже з 5-7 місяців. Як і більшість кіз, кіко в помірних кліматичних зонах схильні до сезонного розмноження з найвищою активністю восени.

Тривалість суягності становить приблизно 145-155 днів. Матки кіко відомі легким окотом і добрими материнськими якостями: вони зазвичай народжують і вирощують козенят практично без участі людини. Двійні є звичним явищем, деякі матки вирощують трійні. Козенята народжуються міцними, швидко встають на ноги і починають ссати, що відповідає принципу мінімальних виробничих витрат. Відлучення козенят проводять зазвичай у 2-3 місяці залежно від темпів росту і стану пасовища. Добір ремонтного молодняку за тими самими ознаками витривалості підтримує якість поголів'я.