Альпійська

Альпійська коза є великою молочною породою, що походить із французьких та швейцарських Альп. Вона належить до найпродуктивніших молочних порід і добре пристосовується до різних кліматичних умов, тому її утримують як невеликі фермерські господарства, так і промислові молочні ферми.

Альпійські кози мають струнку, підтягнуту статуру з прямими вухами та прямим або злегка увігнутим профілем голови. Дорослі тварини відрізняються значним зростом і невеликим відкладенням жиру, спрямовуючи більшу частину енергії корму на виробництво молока, а не нарощування м'яса. Козоматка в повній лактації зазвичай дає кілька літрів молока на день; молоко має помірний вміст молочного жиру, придатний для виробництва сиру.

Порода представлена багатьма кольоровими варіантами, кожен із яких має власну назву в племінній книзі. Темперамент, як правило, дружній та допитливий, а альпійські кози зазвичай активні і з цікавістю ставляться до своїх доглядачів.

Кому підходить альпійська коза

Альпійська коза підходить тим, хто прагне стабільних великих надоїв і готовий забезпечити тварині простір, товариство та щоденний догляд. Порода активна й допитлива, тому їй потрібні надійне огородження та можливість пасовища. Альпійські кози є стадними тваринами і потребують утримання хоча б із ще однією козою. Вони підходять для присадибного господарства, невеликих молочних ферм і сімей, готових до дворазового доїння впродовж лактації.

Альпійська коза веде родовід від невибагливих кіз, яких утримували в гірських районах Альп, що охоплюють Швейцарію та сусідню Францію. Упродовж кількох століть цих тварин відбирали для виживання в умовах суворих зим, крутого рельєфу та мінливої кормової бази при збереженні молочної продуктивності, необхідної гірським громадам.

З часом заводчики зосередилися на найпродуктивніших і найбільш однотипних особинах, і сформувалися самостійні лінії. Французька альпійська коза вдосконалювалась передусім за молочністю та широким спектром допустимих кольорових варіантів, а не за єдиним фіксованим типом масті.

На початку XX ст. альпійських кіз завезли до Сполучених Штатів: 1922 року до країни прибула значна група французьких альпійських кіз. З цього маточного поголів'я американські заводчики сформували породу в Північній Америці, де вона отримала статус стандартної молочної породи в реєстрах козівництва.

Нині альпійських кіз утримують у багатьох країнах для промислового та домашнього виробництва молока. Порода відома стабільними надоями, тривалою продуктивною лактацією та здатністю добре проявляти себе в кліматах, дуже відмінних від рідних гір.

Альпійська коза має кутасту, суху конституцію, характерну для молочних порід. Тулуб довгий і сухий, із широкою, глибокою грудною кліткою, рівним верхом та добре прикріпленим вим'ям у козоматок. Шия досить довга, вуха стоять прямо та спрямовані вперед; профіль голови прямий або злегка увігнутий. Горбоносий (опуклий) профіль вважається вадою породи.

Альпійські кози від природи рогаті, проте на більшості господарств козенятам рога видаляють у ранньому віці. Трапляються як безрогі, так і рогаті тварини.

Масть і кольорові варіанти

Різноманітність масті є однією з характерних ознак альпійської кози, і племінна книга фіксує назву кожного варіанту. Серед найпоширеніших: Ку Блан (біла передня частина, чорні задні чверті), Ку Нуар (чорна передня частина, білі задні чверті), Шамуазе (коричнева або гніда масть із чорними відмітинами), Сундгау (чорна масть із білими смугами на морді та світлим низом тулуба) і Строкатий (плямистий або мозаїчний). Суцільно біле забарвлення та варіант, характерний для тогенбурзької породи, не допускаються. Волосяний покрив короткий і прилягає до тіла, з довшою бахромою вздовж хребта та задніх ніг.

Альпійські кози товариські й тяжіють до спілкування з людьми. Вони, як правило, цікаві і старанно обстежують нові предмети, ворота та ємності для корму, що робить їх привабливими вихованцями, проте схильними до втеч через слабке огородження. У сімейному середовищі ці тварини зазвичай лагідні й терпимі, коли звикають до доглядачів, і нерідко ходять за людьми по вигону.

Із незнайомцями альпійська коза поводиться насторожено, але не боязко, і швидко звикає до спокійного поводження та частувань. Як стадні тварини, вони формують чіткі соціальні ієрархії та можуть бути напористими біля годівниці; одинока коза без компаньйонів схильна до стресу та надмірного голосіння.

З іншими козами, вівцями та сільськогосподарськими тваринами вони зазвичай ладнають за умови поступового знайомства. Козли в період гону мають сильніший запах і стають більш агресивними; їх слід тримати в окремому надійному приміщенні. Альпійські кози помірно голосисті: подають голос під час годівлі або при відокремленні від стада, але до постійного голосіння не схильні.

Альпійські кози невибагливі в утриманні, проте їхні розміри, рухливість і обсяги надоїв вимагають стабільного щоденного догляду. Козоматок у лактації доять за регулярним графіком, зазвичай двічі на день; вим'я і доїльний інвентар необхідно підтримувати в чистоті.

Догляд за зовнішнім виглядом

• Час від часу розчісуйте тварину, щоб видалити линяле волосся і перевірити шкіру на наявність паразитів
• Підрізайте копита кожні 6–8 тижнів для запобігання переростанню та кульгавості
• Перевіряйте вуха, очі та шкірний покрив під час планового огляду
• Підтримуйте зону навколо вим'я і хвоста в чистоті, особливо у козоматок у лактації

Рух і навантаження

• Щодня забезпечуйте доступ до вигону або пасовища для пасіння і руху
• Встановіть каміння, пні або міцні платформи для лазіння та ігор
• За наявності надавайте вільний доступ до чагарників і галузок для пасіння
• Тримайте хоча б одну тварину-компаньйона для збереження активності та спокою стада

Умови утримання

Альпійські кози добре переносять холод завдяки гірському походженню, але погано реагують на тривалу вологу. Забезпечте суху, захищену від протягів, добре провітрювану стайню з чистою підстилкою та притінення в спекотну погоду. Огородження має бути міцним і достатньо високим, оскільки ці кози перевіряють межі й можуть перелізти або прорватися через слабкі загорожі. Козлів і козоматок слід утримувати окремо, якщо парування не заплановане.

Основу раціону альпійської кози становлять грубі корми: пасовищна трава, листя і гілки чагарників та якісне сіно. Як жуйні тварини, кози потребують грубих волокон для нормальної роботи рубця, тому сіно або пасовищна рослинна маса мають бути доступні постійно. Козоматки в лактації мають підвищені потреби в енергії та протеїні і зазвичай потребують зерна або молочного концентрату на доповнення до грубого корму. Сухі козоматки та валухи потребують значно менше зерна і схильні до ожиріння при надлишковому годуванні.

Частування і добавки

Надавайте сипучий мінеральний корм для кіз у вільному доступі; у районах із дефіцитом міді та селену в ґрунті застосовуйте препарати з їх вмістом. Чиста свіжа вода має бути доступна цілодобово, оскільки без неї надої швидко знижуються. Частування у вигляді невеликих порцій фруктів, овочів або жмені зерна допустимі в помірних кількостях, але не замінюють грубий корм. Пропонуйте харчову соду у вільному доступі для буферизації рубця.

Альпійська коза є міцною й довговічною породою. При якісному харчуванні, контролі паразитів і регулярному догляді за копитами більшість тварин живе 12–18 років, а продуктивні козоматки нерідко доюються протягом багатьох сезонів. Більшість проблем зі здоров'ям зумовлена умовами утримання, а не спадковими хворобами; найпоширенішою патологією в кіз є внутрішні паразити.

Профілактика

• Регулярні копрологічні дослідження та оцінювання за методом FAMACHA для визначення потреби в дегельмінтизації
• Підрізання копит кожні 6–8 тижнів
• Щорічна вакцинація, зокрема проти клостридіозу та правця (CDT), за рекомендацією ветеринара
• Мінеральний корм для кіз із вмістом міді та селену відповідно до умов місцевих ґрунтів
• Тестування на КАЕ та інші захворювання перед введенням нових тварин до стада
• Чисте, сухе приміщення та повноцінне годування з урахуванням потреб рубця

Козоматки альпійської породи досягають статевої зрілості приблизно у 7–10 місяців, хоча більшість заводчиків очікують, доки козоматка не набере достатню живу масу, як правило, близько 36 кг, і лише потім допускають до першого парування. У більшості регіонів порода є сезонно поліестричною, цикл повторюється приблизно кожні 18–21 день упродовж прохолоднішого розплідного сезону. Козли здатні до парування вже у кілька місяців, тому молодих самців слід завчасно відокремлювати для запобігання незапланованому спаровуванню.

Тільність триває приблизно 145–155 днів, тобто близько п'яти місяців. Окот здебільшого двійневий; поодинокі та потрійні народження також непоодинокі; добре доглянуті козоматки можуть бути дуже плодовитими. Козоматки, як правило, котяться самостійно, однак доглядач має бути присутнім на випадок ускладнених пологів.

Козенята піднімаються та починають ссати невдовзі після народження і особливо потребують молозива в перші години життя. На молочних фермах козенят можуть вирощувати разом із матір'ю або переводити на штучне вигодовування молоком чи замінником молока. Відлучення зазвичай відбувається у 8–12 тижнів, коли козенята вже самостійно споживають сіно і зерно. Після окоту козоматка вступає в лактацію, яка триває тривалий продуктивний сезон, після чого її запускають до наступного парування.