Доркінг

Доркінг є середньою за розміром курячою породою подвійного напряму з Англії, яку розводять переважно заради м'яса, хоча несучість білих яєць у неї теж непогана. Це одна з найдавніших задокументованих порід Британії з тривалою історією столової птиці. Породу легко впізнати за короткими ногами та п'ятим пальцем на кожній нозі, ознакою, властивою лише невеликій групі курячих порід.

Доркінги мають широкий прямокутний тулуб, посаджений низько над землею. Тушка дає високу частку дрібноволокнистого білого м'яса, через що породу цінували для столу впродовж століть. Птиця тримається спокійно, неквапливо, і зазвичай мовчазна у вольєрі.

Вдача лагідна, спокійна і незлобива. Доркінги добре переносять контакт з людиною і легко приживаються у мішаному присадибному стаді. Порода підходить тим, хто хоче тримати автентичну птицю зі стійким характером, а не високопродуктивну промислову несучку.

Кому підійде

Доркінг підходить тим, хто хоче тримати спокійну, традиційну м'ясну породу і не потребує великого виходу яєць. Лагідна вдача робить його зручним для родин і початківців у птахівництві. Короткі ноги означають, що птиці краще почуваються на сухому рівному ґрунті, ніж у багнистих чи крутих вольєрах.

Доркінг отримав назву від міста Доркінг у графстві Суррей на півдні Англії, яке було центром торгівлі якісною столовою птицею. Порода належить до найдавніших у Британії, і її розводили заради м'яса задовго до появи сучасних породних стандартів.

П'ятипалу птицю, подібну до доркінга, описували в Британії ще за римських часів. Римський письменник Колумелла в I столітті згадував квадратних за формою тулуба курей з п'ятьма пальцями, і саме цих птахів здебільшого вважають предками сучасного доркінга. Порода формувалася впродовж багатьох століть на англійських фермах.

У XVIII–XIX століттях доркінг уже вважався однією з провідних столових порід Англії і постачався на ринки Лондона та південних графств. Біла шкіра і дрібноволокнисте біле м'ясо робили тушку доркінга бажаним товаром для м'ясної торгівлі.

Породу включили до перших курей, визнаних після укладення офіційних породних стандартів у XIX столітті. Було виведено кілька забарвлень: сріблясто-сіре, темне, червоне, зозулясте та біле. Нині доркінга розводять здебільшого автентичні заводчики, і в кількох країнах порода вважається рідкісною або перебуває під наглядом програм збереження генофонду.

Доркінг має довгий, широкий, прямокутний тулуб, посаджений низько над землею на коротких ногах. Груди глибокі й повні, що відображає призначення породи як столової. Найхарактернішою ознакою є п'ятий палець: кожна нога несе додатковий задній палець, розташований вище звичайних чотирьох. Ноги та шкіра білі.

Гребінь буває листоподібним або трояндоподібним, залежно від різновиду. Листоподібний гребінь великий і стоїть прямо у півня, а в курки може звисати набік. Вушні мочки білі, борідки добре розвинені.

Оперення та забарвлення

Оперення гладеньке і щільно прилягає до тіла. Сріблясто-сіре забарвлення є найпоширенішим різновидом: у півня грива і сідло сріблясто-білі, а груди сірі. Темний різновид має темніший і складніший малюнок оперення. Серед інших визнаних забарвлень червоне, зозуляче (смугасте) та біле. У всіх різновидах незмінними лишаються білі ноги, біла шкіра і п'ять пальців.

Доркінг має лагідну, добродушну вдачу. Птиця спокійна і неквапна, рідко буває полохливою і переносить контакт з людиною краще за багато інших порід. Тому вона добре підходить для присадибних ділянок і для тих, хто хоче мати птицю, з якою легко впоратися.

З членами родини доркінг поводиться приязно і приручається, особливо якщо його привчають до рук змалку. Порода не проявляє агресії до людей. Курки здебільшого мовчазні впродовж року, лише перед несенням трохи галасливіші, як і в більшості порід.

У мішаному стаді доркінги через свою миролюбність часто посідають нижчі щаблі ієрархії, тому їх можуть ображати агресивніші породи. Загалом вони добре ладнають з іншими спокійними птахами. Курки часто квочать і стають уважними, надійними матерями, що корисно для тих, хто хоче виводити пташенят від власного стада.

Доркінг є витривалою автентичною породою, але через короткі ноги і низько посаджене тіло сухий чистий ґрунт для неї особливо важливий. Мокрий або багнистий вигул призводить до забруднення оперення і проблем з лапами. Порода добре здобуває корм самостійно і любить час на траві.

Догляд за оперенням

• Регулярно оглядайте лапи, приділяючи увагу п'ятому пальцю, який схильний до пошкоджень і коростяного кліща.
• Перевіряйте оперення на наявність кліщів і пухопероїдів, особливо навколо клоаки.
• Підстригайте кігті та додатковий палець, якщо вони відростають задовгими чи закручуються.
• Забезпечте сухе місце для пилових ванн, щоб птиця могла самостійно контролювати зовнішніх паразитів.

Активність та вигул

• Щодня надавайте доступ до вольєру або вигулу під наглядом для здобування корму.
• Забезпечте рівний ґрунт, уникайте крутих схилів, які навантажують короткі ноги.
• Використовуйте низькі сідала, щоб важкі птахи не стрибали з висоти.
• Розкидайте зерно або зелень, щоб заохотити природне риття.

Умови утримання

Доркінги непогано переносять холод, але великий листоподібний гребінь деяких різновидів схильний до обмороження, тому взимку важливий сухий, добре провітрюваний курник без протягів. Тримайте підстилку сухою і забезпечте тінь у спеку. Оскільки птиця тримається низько над землею, їй потрібен чистий, добре дренований вигул.

Доркінгам потрібен збалансований повнораціонний комбікорм, що відповідає їхньому віку і призначенню. Курчата починають зі стартового комбікорму, молодняк переходить на ростовий раціон, а дорослу птицю годують несучковим або підтримувальним кормом. Оскільки порода росте повільніше за промислові м'ясні кроси, стабільне живлення важливіше, ніж форсування росту. Забезпечте постійний доступ до чистої свіжої води і пропонуйте нерозчинний грит, щоб птиця могла перетирати корм, а несучкам додавайте товчену мушлю устриці як джерело кальцію.

Ласощі та добавки

Листова зелень, овочі та трохи зернової суміші як ласощі допустимі в невеликій кількості і не повинні перевищувати приблизно 10 відсотків загального раціону. Несучкам корисна товчена мушля устриці для міцності шкаралупи. Грит потрібен будь-якій птиці, що їсть траву, харчові відходи чи ціле зерно, аби вона могла перетирати корм у м'язовому шлунку.

Доркінг є загалом витривалою породою з типовою тривалістю життя 6-8 років. Більшість проблем зі здоров'ям пов'язані з тими самими паразитами й хворобами, що трапляються в усього присадибного птаства, за винятком кількох особливостей, пов'язаних із будовою породи. Через короткі ноги та низьку поставу лапам і ногам варто приділяти особливу увагу, а великий листоподібний гребінь деяких різновидів може постраждати від морозу.

Профілактика

• Забезпечте сухий, без протягів, добре провітрюваний курник.
• Щотижня оглядайте лапи, п'ятий палець і підошви.
• Влаштуйте місце для пилових ванн, щоб контролювати кліщів і пухопероїдів.
• Тримайте годівниці та напувалки чистими і захищеними від гризунів.
• Карантинуйте нових птахів перед тим, як приєднати їх до стада.
• Дотримуйтеся регулярного графіка дегельмінтизації та обробки від паразитів за порадою ветеринара.

Доркінгів тримають так само, як інших стандартних курей, але їхня будова вимагає кількох корективів. Оскільки птиця тримається низько і має короткі ноги, сідала повинні бути низькими, а вигул рівним і добре дренованим. Курник має бути сухим, без протягів і добре провітрюваним, щоб запобігти респіраторним хворобам і зменшити ризик обмороження гребеня в холодну погоду. Виділяйте достатньо простору в курнику й на вигулі, оскільки порода середньо-велика і активно здобуває корм.

Перелік для облаштування

• Сухий, рівний, добре дренований вигул.
• Низькі широкі сідала, які захищають важких птахів і короткі ноги.
• Чиста суха підстилка, яку регулярно оновлюють.
• Одна гніздова скринька на кожні три-чотири курки.
• Захищене місце для пилових ванн.
• Огорожа, захищена від хижаків, і надійне нічне приміщення.
• Тінь улітку і курник без протягів узимку.

Яйця доркінга інкубуються приблизно 21 день, так само як і в інших курячих порід. Порода відома схильністю до квочення, і курки є уважними, надійними наседками й матерями, тому природна інкубація під квочкою є практичним варіантом. Для штучної інкубації дотримуйтеся стандартної температури і вологості та регулярно перевертайте яйця аж до переведення в режим виведення в останні дні.

Етапи виведення

1. Відбирайте чисті, правильної форми яйця і зберігайте їх не довше 7 днів гострим кінцем донизу.
2. Прогрійте інкубатор до стабільної температури і вологості перед закладанням яєць.
3. Закладіть яйця і запишіть дату; позначте кожен бік, якщо перевертаєте вручну.
4. Перевертайте яйця щонайменше 3-5 разів на день до 18-го дня.
5. Овоскопуйте приблизно на 7-10-й день, щоб перевірити розвиток і вилучити незапліднені яйця.
6. На 18-й день (початок режиму виведення) припиніть перевертання і підвищте вологість для виведення.
7. Залиште курчат в інкубаторі, доки вони не обсохнуть і не розпушаться, потім перенесіть у теплий брудер.