Араукана

Араукана є породою курей середнього розміру, що походить із Південної Америки. Найбільше вона відома двома особливостями: несе яйця з блакитною шкаралупою, і в більшості птахів ростуть характерні пір'яні чубчики зі шкірних складок біля вух. Багато араукан також є безхвостими: у них відсутні хвостова кістка та довге хвостове пір'я, властиве більшості інших курей.

Блакитний колір шкаралупи зумовлений пігментом ооціаніном, який відкладається по всій товщі шкаралупи, а не лише на поверхні. Оскільки барвник проходить крізь усю товщу, колір видно як зовні, так і зсередини. Ця ознака вирізняла араукану серед звичайних порід із коричневими та білими яйцями і стала основою для кількох пізніших гібридів із блакитними та зеленими яйцями.

За вдачею араукана є незалежною, допитливою, активною і пильною. Птахи добре фуражують і уважно стежать за оточенням, тому вільний вигул або великий вольєр підходить їм більше, ніж тісне утримання.

Кому підходить ця порода

Араукана підійде птахівнику, який цінує незвичайний колір яєць і активного, самостійного птаха. Вона добре почувається, маючи простір для випасу, і самостійно знаходить собі заняття. Генетика чубчиків і безхвостості пов'язана зі складнощами у розведенні (див. розділи «Здоров'я» та «Інкубація і виведення курчат»), тому кожному, хто планує виводити курчат, варто заздалегідь вивчити особливості летального гена цієї породи.

Назва араукана походить від чилійського регіону Араукания, де корінний народ мапуче розводив курей, що несли кольорові яйця. У ранніх описах згадуються два місцеві типи: один із пір'яними чубчиками, інший безхвостий. Об'єднання цих ознак в одній визнаній породі відбулося пізніше, а точне походження птахів-засновників породи досі остаточно не з'ясоване.

Ширшу увагу порода отримала на початку XX століття. Іспанський дослідник птахівництва Сальвадор Кастельо вивчав чилійських курей у 1910-х роках і повідомив про блакитні яйця міжнародній спільноті, завдяки чому світ птахівників уперше дізнався про цю ознаку.

Починаючи з 1920-х років, заводчики в Європі та Північній Америці завозили цих птахів і працювали з ними. У різних країнах породу розвивали в різних напрямках, тому стандарт араукани не однаковий усюди. У Сполучених Штатах породу внесли до стандарту Американської асоціації птахівництва (APA) у 1976 році, визначивши її одночасно як безхвосту і чубчикову. Британський та деякі європейські стандарти натомість описують хвостатого чубатого птаха, тож та сама назва породи в різних країнах може означати помітно різних курей.

Оскільки ген чубчиків і ознака безхвостості обидва пов'язані з проблемами успадкування, араукана також стала генетичним джерелом для гібридів на кшталт Easter Egger, а пізніше й амераукани, які успадкували ознаку блакитних яєць без ризиків летального гена.

Араукана є компактним птахом середнього розміру з прямою, жвавою поставою. Дві ознаки, що вирізняють породу, це чубчики, тобто пучки пір'я, які ростуть зі шкірних складок під вухами, та безхвоста спина, у якої відсутні хвіст і хвостова кістка, тож лінія тіла ззаду завершується округлим вигином. Не кожен птах має обидві ознаки одночасно, і стандарти в різних країнах відрізняються.

Гребінь у араукани маленький, гороподібний, розташований низько і добре пристосований до холодної погоди. Обличчя чисте, а тіло вкрите щільним, жорстким пір'ям.

Оперення і забарвлення

Араукану визнають у широкому діапазоні забарвлень оперення. До поширених визнаних різновидів належать чорний, білий, блакитний, чорногрудий червоний, сріблясто-зозулястий і золотисто-зозулястий, точний перелік варіюється залежно від стандарту. Шкіра і плесна зазвичай мають вербовий або сланцевий відтінок, а не жовтий. Оперення щільне і вологостійке, що допомагає породі переносити вологу й холод за наявності сухого укриття.

Араукана є активним, пильним птахом, який любить постійно рухатися й досліджувати територію. Вона добре фуражує, за нагоди долає значні відстані і стежить як за небом, так і за землею, тому чудово почувається на вільному вигулі. Порода незалежна і не потребує постійної уваги, тому здебільшого дає собі раду в зграї сама.

З членами родини та постійними доглядачами араукани можуть ставати спокійними і звикати до людей, особливо якщо їх часто й лагідно брали на руки ще курчатами. Загалом це не «ручні» кури, а найактивніші птахи можуть лякатися при різкому русі або в тісному просторі. З незнайомцями вони поводяться радше насторожено, ніж агресивно.

З іншими домашніми тваринами та у змішаних зграях порода зазвичай уживається без проблем за спокійного утримання, хоча її пильна вдача означає швидку реакцію на будь-яке занепокоєння. Через нелюбов до тісного утримання нудьга і стрес частіше трапляються в малих вольєрах, ніж на відкритому просторі.

Араукана є витривалою породою, якій потрібен стандартний догляд за птицею плюс достатньо простору, щоб задовольнити її активну, фуражувальну натуру. Щільне оперення і гороподібний гребінь забезпечують добру стійкість до холоду, але птахам усе одно потрібне сухе, захищене від протягів укриття і захист від хижаків.

Догляд за пір'ям і шкірою

• Забезпечте суху ділянку для пилових ванн, щоб птахи могли самостійно доглядати за станом пір'я і шкіри.
• Оглядайте чубчики та шкіру навколо них під час звичайного огляду, оскільки ця ділянка може бути чутливою.
• Регулярно перевіряйте клоаку, лапи і пір'я на наявність кліщів і пухопероїдів.
• Підрізайте кігті або шпори лише тоді, коли їх надмірний ріст заважає рухатися.

Фізична активність

• Щодня надавайте час для вільного вигулу або великий вольєр; у тісному утриманні ця порода почувається погано.
• Забезпечте сідала і різноманітну поверхню землі для природного фуражування і сидіння на сідалах.
• Використовуйте надійну огорожу або накритий вольєр, оскільки активні птахи можуть лякатися і намагатися перелетіти через низькі перешкоди.

Середовище утримання

Тримайте араукан у курнику, який залишається сухим і добре провітрюваним, але без протягів. Гороподібний гребінь стійкіший до обмороження, ніж великий листоподібний гребінь, тому порода добре переносить холод, проте вологий підстилковий матеріал і погана вентиляція спричиняють проблеми з диханням і лапами за будь-якого клімату. У спеку забезпечте тінь і свіжу воду. Захищений від хижаків курник і вольєр є обов'язковими, оскільки пильні птахи, що вільно пасуться, багато часу проводять поза укриттям.

Годуйте араукану повнораціонним промисловим комбікормом, який відповідає її віковій стадії. Курчатам потрібен стартовий комбікорм, молодняку потрібен ростовий комбікорм, а несучкам потрібен несучковий комбікорм із додатковим кальцієм для міцної шкаралупи. Птахи, що фуражують, доповнюють раціон комахами і зеленню, але основою раціону має залишатися збалансований комбікорм. Забезпечте нерозчинний грит для перетирання їжі у м'язовому шлунку та окреме джерело кальцію, наприклад подрібнену устричну шкаралупу, для несучок.

Ласощі та добавки

Обмежте ласощі приблизно до 10 відсотків денного раціону, щоб вони не порушували баланс повнораціонного комбікорму. Придатні додаткові продукти включають листову зелень, варені зернові та невеликі кількості борошняних черв'яків чи інших комах. Свіжа вода повинна бути доступна постійно, а несучки повинні мати постійний доступ до кальцієвої добавки для підтримання якості шкаралупи.

У дорослому віці араукана витривала і добре переносить холод завдяки гороподібному гребеню і щільному оперенню. За належного догляду типова тривалість життя становить 7-8 років. Основні проблеми зі здоров'ям у породи мають генетичну, а не середовищну природу і виявляються здебільшого під час розведення і виведення курчат.

Ознака чубчиків пов'язана з летальним геном. Курчата, які успадковують дві копії цього гена, зазвичай гинуть у шкаралупі, тому спарювання двох чубчикових птахів дає знижений відсоток виведення. Ознака безхвостості та пов'язана з нею форма задніх хребців також можуть знижувати фертильність, оскільки змінюють кут при спаровуванні. Це спадкові особливості, які потрібно враховувати при плануванні, а не хвороби, які лікують.

Профілактичний догляд

• Тримайте приміщення сухим і добре провітрюваним, щоб запобігти проблемам із диханням і лапами.
• Перевіряйте на кліщів і пухопероїдів під час регулярного огляду і лікуйте на ранній стадії.
• Забезпечуйте несучкам відповідний кальцій, щоб уникнути м'яких шкаралуп і надмірного репродуктивного навантаження.
• Тримайте нових птахів на карантині, перш ніж додати їх до зграї.
• Плануйте розведення так, щоб уникнути подвоєння гена чубчиків (див. розділ «Інкубація і виведення курчат»).

Араукану найкраще тримати в надійному курнику в поєднанні з якомога більшим простором для вигулу. Курник має залишатися сухим, забезпечувати добру циркуляцію повітря без протягів і надійно замикатися на ніч від хижаків. Оскільки порода активна і не любить тісноти, прилеглий вольєр або зона вільного вигулу важать не менше, ніж сам курник. Забезпечте сідала для ночівлі та чисті гнізда для несучок.

Список для облаштування

• Сухий, провітрюваний курник із суцільним дахом і надійними дверима.
• Сідала, розташовані вище за гнізда.
• Чисті гнізда з підстилкою в тихому кутку.
• Великий вольєр або зона вільного вигулу під наглядом для щоденного фуражування.
• Місце для пилових ванн із сухим, сипким субстратом.
• Огорожа, захищена від хижаків, або накритий вольєр, а також тінь і свіжа вода.

Яйця араукани інкубуються за тим самим графіком, що й яйця інших курей, і вилуплюються приблизно за 21 день за правильної температури та вологості. Особлива складність породи має генетичний характер. Ген чубчиків летальний у подвійній формі, тому спарювання двох чубчикових птахів призводить до втрати багатьох ембріонів до вилуплення. Щоб зберегти прийнятний відсоток виведення, заводчики зазвичай парують чубчикового птаха з птахом без чубчиків, тобто з чистою мордочкою, що дозволяє уникнути подвоєння гена, водночас отримуючи чубчикових курчат. Фертильність також може бути нижчою за середню в безхвостих птахів через те, як форма задньої частини тіла впливає на спаровування.

Етапи виведення

1. Виберіть запліднені яйця від запланованого спарювання (зазвичай чубчиковий птах із птахом без чубчиків) і зберігайте їх гострим кінцем донизу не довше приблизно тижня перед закладанням.
2. Стабілізуйте в інкубаторі температуру 37,5 °C і потрібну вологість, перш ніж закласти яйця.
3. Перевертайте яйця кілька разів на день до 18-го дня.
4. На 18-й день припиніть перевертання, підвищте вологість для виводу і не відкривайте інкубатор (режим виводу).
5. Дайте курчатам повністю обсохнути після вилуплення, перш ніж перемістити їх у теплий брудер зі стартовим кормом і водою.