Сурі

Сурі є одним із двох визнаних типів альпаки, другим є Уакайя. Ця тварина належить до родини верблюдових і є корінним мешканцем високогір'їв Анд у Південній Америці. Її визначальна ознака полягає у вовні, що росте у тонких закручених локонах, які звисають прямо вниз уздовж тіла, а не стирчать убік. Волокно має характерний блиск і гладку на дотик фактуру, що відрізняє Сурі від густого, завитого руна Уакайї.

Сурі є великою твариною. Доросла особина зазвичай сягає близько 90 см у холці та важить від 55 до 85 кг, при цьому самці загалом важчі за самиць. Утримують цих тварин переважно заради вовни, а не м'яса, і одна особина дає декілька кілограмів руна на рік. Сурі є рідкіснішим із двох типів альпаки і становить невелику частку від загальної чисельності поголів'я.

За вдачею Сурі спокійна, лагідна і дещо стримана тварина. Тварини товариські між собою та цікавляться навколишнім середовищем, однак схильні триматися на відстані від людей, поки їх не привчать до регулярного контакту. Вони є стадними тваринами і погано почуваються поодинці.

Кому підходить Сурі

Сурі підходить дрібним фермерам і виробникам вовни, які можуть забезпечити пасовище, компанію інших тварин і захист від спеки та вологи. Оскільки руно тонке і схильне до забруднення, Сурі потребує більш чистих умов утримання, ніж деяка інша худоба. Ця порода не підходить тим, хто хоче тримати одну тварину або використовувати її як охоронця: альпаки є здобиччю і залежать від стада для відчуття безпеки.

Альпак одомашнили у високогір'ях Перу, і археологічні та генетичні дані свідчать про те, що їхнім диким предком є вікунья. Одомашнення відбулося кілька тисяч років тому. Ці тварини займали центральне місце в андському скотарстві ще до контактів із європейцями і утримувалися на висотах понад 3 500 метрів, де мало яка інша худоба могла вижити.

За часів Інків вовна альпаки була цінним матеріалом, а найтонші руна призначалися для виготовлення тканин найвищого ґатунку. Тип Сурі з його довгими блискучими локонами часто згадується в цьому контексті як вовна, якій надавали особливу перевагу, хоча тварини утримувалися разом із Уакайями у змішаних стадах.

Іспанське завоювання у шістнадцятому столітті завдало удару по андському скотарству. Велику кількість верблюдових було втрачено, а розплідні популяції скоротилися, що зменшило різноманітність поголів'я. Утримання альпак збереглося переважно серед корінних пастухів у віддалених гірських районах Перу, Болівії та Чилі.

Наприкінці двадцятого століття альпак почали вивозити з Південної Америки до Північної Америки, Європи, Австралії та Нової Зеландії, де заводчики створили стада для виробництва вовни. Протягом усього цього розширення Сурі залишалася рідкіснішим із двох типів, і сьогодні у світі її тримають значно менше, ніж Уакайю.

Сурі має довгу шию, пряму поставу і тонкокісткову статуру, характерну для альпак. Найбільш впізнаваною рисою є руно, що росте окремими локонами, які закручуються вздовж своєї довжини і щільно облягають тіло. Ці локони надають тварині рівного, драпірованого силуету, який разюче відрізняється від округлого пухнастого вигляду Уакайї. Волокно має помітний блиск і прохолодну шовковисту поверхню на дотик.

Руно та забарвлення

Вовна Сурі зустрічається у широкому діапазоні природних кольорів: від білого і світло-кремового через відтінки бурого та сірого до насиченого чорного, а також у багатобарвних варіантах. Біле і світле руно часто надається перевага виробниками, оскільки воно добре приймає барвники. Руно вкриває більшу частину тіла, тоді як на морді та нижній частині ніг росте коротше волосся. Діаметр волокна найтонший у молодих тварин і з віком, як правило, збільшується, саме тому вовна цінується найвище в перші роки.

Сурі є тихими, врівноваженими тваринами. Під час звичайного поводження вони лагідні і спокійні та рідко поводяться агресивно щодо людей. Природна вдача Сурі стримана: тварина, з якою мало контактували, тримається на відстані і може смикатися від торкань, тоді як регулярно ручні особини помітно розслабленіші.

У відносинах із іншими альпаками Сурі є товариською і вписується в ієрархію стада без особливих конфліктів. Тварини спілкуються тихим гудінням і позами тіла, і їм потрібен хоча б один-два компаньйони свого виду, щоб відчувати себе захищено. Одинока альпака зазнає стресу.

Щодо незнайомців Сурі поводиться допитливо, але настережено. Нову людину тварина спочатку вивчає з безпечної відстані і лише потім наближається. Плювання, яке найчастіше асоціюється з альпаками, зазвичай спрямоване на інших членів стада через їжу або статусні конфлікти і звертається на людину лише тоді, коли тварина відчуває себе загнаною у кут. Із спокійною худобою, наприклад вівцями або козами, Сурі загалом добре уживається, однак покладатися на неї як на охоронця не варто.

Альпаки Сурі добре переносять прохолодний клімат, але потребують управління, спрямованого на захист руна та комфорт тварини. Замкнуте волокно легко захоплює рослинні рештки і бруд, тому пасовище та підстилку слід підтримувати у відносній чистоті для збереження якості руна.

Догляд

• Стрижуть один раз на рік, зазвичай навесні, щоб зняти повне руно і запобігти тепловому стресу влітку
• Копитця підрізають кілька разів на рік, оскільки вони ростуть безперервно і можуть деформуватися при недогляді
• Зуби перевіряють регулярно, а ін'єкційні зуби самців за потреби притупляють
• Від сильного розчісування локонів слід утримуватися: це руйнує структуру волокна, яка й визначає характер руна Сурі

Фізична активність

• Забезпечте відкрите пасовище для щоденного випасу та руху
• Надайте стаду простір для коротких пробіжок
• Спеціальних фізичних вправ, крім доступу до вигулу, не потрібно

Середовище утримання

Сурі потребує сухого, затіненого, добре провітрюваного укриття для захисту від сонця, дощу і вітру. Вони добре переносять холод у сухих умовах, але страждають від спеки та вологості. У спекотну погоду критично важливими є тінь, циркуляція повітря і постійний доступ до свіжої води. Огорожа має насамперед не випускати хижаків, а не просто утримувати стадо. Щільність поголів'я слід підбирати так, щоб пасовища вистачало і не накопичувалися паразити.

Альпаки є ефективними пасовищними тваринами з трикамерним шлунком, пристосованим до волокнистого корму. Основу раціону Сурі повинні складати пасовищна трава та сіно. Якісний корм зазвичай задовольняє більшість поживних потреб, а надмірне годування зерном або соковитою травою призводить до ожиріння та проблем з травленням. Постійний доступ до чистої води є обов'язковим.

Оскільки ґрунти Південної Америки відрізняються від тих, де тепер утримують альпак, баланс мінеральних речовин може бути порушений. Багато власників застосовують мінеральні суміші, спеціально розроблені для верблюдових, щоб заповнити дефіцит, особливо селену та вітаміну D у регіонах з обмеженою сонячною активністю.

Ласощі та добавки

Невелику кількість простих овочів або фруктів можна пропонувати як ласощі від руки, але їх кількість слід звести до мінімуму, щоб уникнути розладу травлення і нав'язливої поведінки. Розсипна мінеральна добавка, розроблена для верблюдових, корисніша за харчові ласощі. Ветеринар або фахівець з годівлі може надати рекомендації щодо місцевих дефіцитів та добавок для вагітних самиць.

За належного утримання альпака Сурі живе від 15 до 20 років. Тварини є витривалими у прохолодних і сухих умовах, але стикаються з передбачуваним набором ризиків для здоров'я, пов'язаних із кліматом, паразитами та харчуванням. Більшість проблем легше попередити, ніж лікувати, тому регулярний огляд стану тіла, апетиту та калу є основою здоров'я альпаки.

Профілактичний догляд

• Регулярна оцінка вгодованості за встановленим графіком
• Програма боротьби з паразитами, розроблена разом із ветеринаром, включаючи профілактику менінгеального черв'яка там, де це необхідно
• Щорічна або сезонна вакцинація відповідно до місцевих ветеринарних рекомендацій
• Мінеральна добавка, підібрана під регіон
• Підрізання копитець і перевірка зубів
• Стрижка для профілактики теплового стресу влітку

Самиці альпаки досягають готовності до розмноження приблизно у віці від 12 до 18 місяців, коли набирають достатню масу тіла. Самці дозрівають дещо пізніше. Альпаки є індукованими овуляторами: самиця випускає яйцеклітину у відповідь на спарювання, а не у фіксований цикл. Завдяки цьому господар може планувати парування і організовувати його цілий рік у відповідному кліматі.

Статевість тривала і становить приблизно від 11 до 12 місяців; майже завжди народжується один кріа. Двійні трапляються рідко і часто не виживають. Пологи зазвичай відбуваються вдень, що, на думку дослідників, допомагає новонародженому обсохнути і стати на ноги до нічного холоду в Андах.

Новонароджений кріа зазвичай важить від 6 до 9 кг і, як правило, піднімається та починає смоктати протягом кількох годин. Відлучення відбувається приблизно у п'яти- або шестимісячному віці. Кріа Сурі слід рано перевіряти на тип руна, оскільки формування локонів вказує на ознаку Сурі. Програми розведення орієнтовані на тонину, блиск і структуру локонів, і в межах стада сильна маточна лінія є так само важливою, як і вибір плідника.